- Я прийшов у політику для того, щоб наші діти зростали у квітучому, безпечному місті, - Олександр Ложичев

- Я прийшов у політику для того, щоб наші діти зростали у квітучому, безпечному місті, - Олександр Ложичев

Сьогодні наші читачі мають змогу познайомитись із депутатом фракції «Свобода» херсонської міської ради VII скликання Олександром Ложичевим.

- Олександре, розкажи де і в якій родині ти народився, щоб наші читачі розуміли у якій атмосфері виріс їхній депутат?

- Народився я у 1986 році, у Німеччині, в невеличкому містечку Потсдам. Батько мій був військовослужбовцем, а мати - завідуючою магазину. У Німеччині ми прожили близько семи років, але через пів року після мого народження у батька закінчився контракт і моя родина повернулася до Херсона.

- Чи пам’ятаєш якою ти був дитиною: спокійною, чи активною?

- Чесно кажучи, я до 92-го року себе взагалі не пам’ятаю. У тому році розлучилися мої батьки. Це дуже неприємний період в моєму житті. Я пам’ятаю як ми із мамою, я та моя старша сестра залишилися жити із нею, постійно змінювали квартири. Спочатку ми жили на «Воєнці», потім на «Забалці» - кожен рік кочували .
У 93-ому я пішов до першого класу. Загальноосвітня школа в якій я навчався була суто українською. Коли на другий рік, ми знову ж таки переїхали, в мікрорайон «Таврійський» у мене був вибір навчатися у російській школі чи виключно українській. Добре пам’ятаю, коли мати привела мене у російську школу, а мене туди не взяли, тому що до цього я
вчився в українській школі. Вони сказали: «Ні, ми вас не візьмемо, тому що ви навчалися до цього в українській школі йдіть до української». З одного боку вони вчинили негарно, а з іншого – я їм вдячний.

Я рік провчився у 41 ЗОШ, після чого нам знову довелося переїжджати.

- У тебе мабуть було бурхливе дитинство – 90-ті роки все ж таки?

- Так, 90-ті для багатьох були не дуже приємні як і у фінансовому плані, так і в життєвому. Доводилося важко працювати. До речі, до третього класу я пішов до школи вже у мікрорайоні «ХБК» і провчився там до 9-ого класу, аж поки не стався конфлікт.

- Що за конфлікт?

- Конфлікт, як не дивно, виник між мною та вчителькою російської мови. Конфлікт, як на мою думку, надуманий і не суттєвий, але через нього я був вимушений піти зі школи.

- Ти добре навчався?

- Як навчаються хлопці?(сміється). Мене, якщо чесно цікавили гуманітарні науки: історія, право, людина і суспільство й таке інше. З цих предметів у мене були лише 4 та 5-ки. У п’ятому класі я почав вивчати історію, у нас був дуже гарний викладач, вона так викладала, що мені не треба було записувати я і так все запам’ятовував. Я почав вивчати додаткову
літературу, її в ті роки було небагато. Можу сказати, що любов до історії вплинула на мою подальшу долю.

- Наскільки я знаю, ти маєш технічну освіту?

- Так, після 9-ого класу я пішов навчатись у ПТУ №1 (Херсонський професійний машинобудівний ліцей). Пішов вивчати спеціальність автослюсар, а так вийшло, що ще більше заглибився у вивчання історії та права. По всіх цих предметах я писав «олімпіадні» роботи, і посідав призові місця у виші. Після третього курсу, я вирішив все ж вступати до
Міжнародного університету бізнесу і права де провчився 4 курси, після чого отримав ступінь вже у Запоріжжі.

- Знаю, що ти був учасником буремних подій у Херсоні, та в Україні в цілому. Як у тобі прокинувся Майдан?

- Мій перший Майдан – це 2004 рік: мені тоді було 18 (від спогадів у Олександра на очах навертаються сльози), я підтримував Ющенка. Я тоді ж ще й вчився, і добре пам’ятаю, як нас тоді під список в університеті «заганяли» на мітинг в підтримку Януковича.

Керівництво вишу дало наказ, усіх студентів, які проігнорували мітинг за Януковича, негайно до деканату. У студентів, які, якимось чином, не підкорювалися системі виникали проблеми із навчанням, аж до виключення.

Мені довелося піти на той мітинг, але я вже там виказав своє ставлення до всього, що коїлося. Я почав пояснювати своїм одногрупникам, що так бути не повинно! Ніхто не має права «заганяти», кожен сам вирішує де йому бути. Комусь було все одно, хтось підтримував мою думку.

Тоді, як я пам’ятаю, Херсон був поділений на два табори: помаранчевий та синій. Але та революція для нашого міста пройшла більш-менш спокійно. Херсон ніколи не був суто проросійським, і це мені дуже подобається.

- Як розгорталися події на Майдані у Києві особисто для тебе?


- Ми, «свободівці» не використовуємо фразу «Євромайдан», для нас це була «Революція гідності». До речі, саме представники нашої політичної сили ввели у словообіг таке поняття!

Ми вийшли на акцію з самого початку, і тоді ще не розуміли, що буде далі. Було дійсно страшно. Моїх побратимів переслідували.

На той час,участь у протестних акціях вже одруженого Олександра, була важкою справою. Йому доводилося частенько недоговорювати, а іноді й прибріхувати дружині, мовляв я у спортзалі (а сам у той час із хлопцями на Майдані), щоб вона не хвилювалася.

- Потім я їй усе розповів, але хвилювань від того менше не стало.

- Ти був на головному Майдані, в Києві?

- Ні, я два рази збирався у Київ, але кожного разу траплялося щось дивне: від затримок по роботі до відсутності квитків у касі. До речі, момент, коли я вже вдруге збирався до столиці, співпав із моментом масових розстрілів на Майдані.

- Дуже багато людей, які брали участь у революційних подіях в країні згодом обрали шлях політиків. Як ти ставишся до такого явища, як «політика»?

- Я можу сказати як я її бачу. Мій шлях почався, коли я у 2010 році прийшов до ВО «Свобода». Мене до цієї політичної сили привів мій колега депутат. Я знав куди і для чого я йшов. Тоді я дивився на політику по-своєму, і коли мені казали: «Куди ти йдеш, то все бруд, то все гра», я віднікувався. Я справді вірив у те, що політика – це добре, а стереотипи – це просто вигадки. Лише з роками я зрозумів, що не все так добре. Поближче пізнав «чорні піар-технології», коли всі обливають один одного брудом.

- Наскільки я знаю, твій перший досвід виборів теж стався у 2010: ти обирався на місцеві вибори, у депутати міськради?

- Так, я тоді йшов у списку ВО «Свобода» і по мажоритарному округу (його було виграти дуже важко). Потім були вибори у Верховну Раду, у 2012 році. Я тоді балотувався під 171 номером! Так, це далеко, але все у нашому житті може трапитись (посміхається). Не вдалося, так само як і у 2014-ому. Останні мої вибори були у міську раду, вже у 2015. Тут, я
набрав найбільший відсоток голосів серед своїх однопартійців на своєму окрузі – 9.5%, посівши 4 місце серед своїх опонентів.
Отримати перемогу Олександру, на його думку, допомогла активна робота із виборцями: особисті зустрічі, розмови, спілкування.

- Чи змінилася твоя думка про роботу міської ради відтоді, коли ти вже отримав мандат?

- Коли ти ще не є депутатом, ти думаєш що то все так легко, нічого страшного нема, от я прийшов і зараз я все зміню! Такого не буває. Коли прийшов у міськраду одразу ж почалися дивні «рухи» на кшталт «того треба поставити, а цього прибрати». Після першого тижня таких розмов, я сказав своїм колегам: «Вибачте, але ви вже мене задовбали! Я прийшов сюди працювати».

На той момент у Олександра виникло відчуття, що у тому «тераріумі» (слово Олександра) буде дуже важко. Але то була хвилинна слабкість. На думку депутати робити, змінювати та покращувати життя херсонців треба. Він це як син, чоловік і батько знає на сто відсотків.

- Зараз, на своїй посаді я дію за іншим планом: приймаю, фільтрую, аналізую, та аж потім використовую інформацію від свої колег по сесійній залі.

- Ви як батько плануєте покращити місто де буде рости ваша донечка, до речі розкажіть про неї.

- У кожної людини в житті є хтось, кого він любить понад усе. Для мене це моя донечка Злата. Їй півтора рочки. Коли після важкого дня повертаюсь додому, вона до мене лине, кладе голову на плече і у цей момент я найщасливіша людина у Всесвіті.

- Злата – батькова доця?

- Ні, вона зараз дуже маленька, більше проводить часу із мамою, але у нас дуже ніжні відносини. До слова, я прийшов у політику здебільшого для того, щоб наші діти зростали у квітучому, безпечному місті. Щоб батьки не боялися за життя та здоров’я своїх дітей. Я розумію, що результат тих змін які ми робимо ми можемо не побачити, але наші діти та онуки – так!

Слід зазначити, що Ложичев був одним із перших депутатів нової каденції, який підняв питання продажу алкогольних напоїв біля навчальних закладів. Депутат має на меті припинити торгівлю алкоголю у кіосках, та кафе які знаходяться у невеликій віддаленості від шкіл та садочків.

Якщо поділити розмову із Олександром на цитати то:

- Останнє, що він зробить в своєму житті, так це прийме російське громадянство.

- Особливо релігійною людиною себе не вважає, але не відвідує лише церкви Московського патріархату.

- Жити планує лише у Херсоні, переїжджати не планує.

- Понад усе в своєму житті любить свою донечку Злату, і більш за все боїться зрадити її довіру. Хоче бути кращім татком на світі.


Источник : Kherson.net.ua

Добавить комментарий

Оставить комментарий